Головна

Про нас

Новини

F.A.Q.

PrEPUA

Хочу PrEP

#PrEPUA

Наскільки поширений PrEP-резистентний ВІЛ?

Наскільки поширений PrEP-резистентний ВІЛ?

20/03/2019

Дослідження, представлене на нещодавній 25 Конференції з ретровірусів та опортуністичних інфекцій (CROI 2018), мало на меті кількісне оцінювання ВІЛ-інфікованих осіб з визначуваним вірусним навантаженням, а також значною резистентністю до тенофовіру та емтрицитабіну (TDF/FTC) – двох препаратів, які зараз використовують при доконтактній профілактиці ВІЛ (PrEP).

Дослідження, представлене на нещодавній 25 Конференції з ретровірусів та опортуністичних інфекцій (CROI 2018), мало на меті кількісне оцінювання ВІЛ-інфікованих осіб з визначуваним вірусним навантаженням, а також значною резистентністю до тенофовіру та емтрицитабіну (TDF/FTC) – двох препаратів, які зараз використовують при доконтактній профілактиці ВІЛ (PrEP).

Дослідники з Університету Вашингтона в Сіетлі виявили, що в окрузі Кінг, куди входить Сіетл, не більше 0,3% місцевого ВІЛ-позитивного населення мало вірусне навантаження понад 10 000 копій/мл, а також високий рівень стійкості до тенофовіру й емтрицитабіну.

Проте, ще менша частка вперше діагностованих осіб – всього три випадки за десять років, або один з 606 діагностованих – мала первинну медикаментозну резистентність, тобто фактично заразилися тенофовір/емтрицитабін-резистентним ВІЛ, і це, найімовірніше, максимальна частота випадків інфікування стійким до медикаментів ВІЛ, які могли трапитися попри те, що особа вживала PrEP.

Більшість людей з резистентністю до ПрЕП були давно діагностованими пацієнтами віком поза 50 років, які, можливо, більше не будуть такими сексуально активними. Крім того, велика частина випадків, ймовірно, буде «архівованою резистентністю», тобто наявною на момент їхнього тестування, але, мабуть, не значною часткою їхньої вірусної популяції зараз. Це пояснюється тим, що резистентний до тенофовіру/емтрицитабіну ВІЛ адаптується важче за нерезистентний і може з часом припинити бути вагомою часткою вірусної популяції.

 

Облік осіб з резистентністю і виявлюваним вірусним навантаженням

Питання про те, що ВІЛ може подолати чи «прорватися» крізь PrEP викликало занепокоєння, оскільки у 2016 році виявили два випадки зараження людей, які були інфіковані резистентним вірусом, незважаючи на те, що приймали PrEP: один у Торонто та один у Нью-Йорку. Третій випадок з Амстердама в 2017 році ПрЕП-резистентного ВІЛ не стосувався, як це неправильно вказано на плакаті в Сіетлі.

Четвертий випадок можливого «подолання» PrEP імовірним резистентним вірусом був представлений цьогоріч на CROI, хоча обставини справи не дають певності в цьому.

Сюзан Бускін та її колеги з Організації громадського здоров'я Сіетла та Університету Вашингтона проаналізували дані про тест на стійкість до доконтактної профілактики з 2003 і до кінця 2017 року, щоб встановити частоту виявлення високої та низької стійкості до тенофовіру та емтрицитабіну. Вони також провели чотири етапи випробувань у 2016 та 2017 роках, щоб встановити, скільки людей мали «істотні» вірусні навантаження (віремію, або вірусемію) понад 10 000 копій/мл і кількість тих, хто мав низький рівень віремії 1000-10 000 копій/мл.

Потім вони підрахували, скільки людей одночасно мали як віремію, так і медикаментозну резистентність, і регулярно проходили тестування, щоб дізнатися, скільки з них має стійку вірусемію.

 

Потенційні носії PrEP-резистентного ВІЛ – виявлено лише 12 осіб

З 6963 осіб у базі даних людей з діагнозом ВІЛ округу Кінг, 3881 (56%) пройшли тест на резистентність до лікарських засобів. З них 246 (6%) мали високий рівень резистентності до тенофовіру/емтрицитабіну, тоді як на останньому етапі визначення вірусного навантаження 310 (або приблизно 5% діагностованих) мали істотну вірусемію.

Проте лише 12 осіб (0,3% тих, хто проходили тест на резистентність, або один з 323 осіб) мали високий рівень резистентності та істотну віремію. Якщо б частка людей з високим рівнем резистентності, які не проходили тесту на стійкість до медикаментів, була такою ж, це додало б ще дев'ять осіб з істотною віремією. Це, ймовірно, максимум, оскільки схоже на те, що раніше близько 2008 осіб проходили тест на резистентність, коли вже з'явилася підозра на наявність стійкості до препаратів. Це означає, що в окрузі Кінг могли проживати близько 20 осіб (або один з 331 діагностованих протягом досліджуваного періоду), які мали істотну віремію та резистентність до препаратів PrEP.

Люди з високим рівнем резистентності до тенофовіру та емтрицитабіну були старшого віку, переважно поза 50 років, і їх діагностували значно раніше, ніж пацієнтів без резистентності: зазвичай часом встановлення діагнозу був приблизно 1994 рік порівняно з 2005 роком для людей без резистентності до TDF/FTC.

Ще вісім осіб мали високий рівень резистентності до ПрЕП та помірну віремію (1000-10 000 копій/мл); у 13 виявили істотну вірусемію, але лише низький рівень резистентності; і 2 мали помірну віремію та низький рівень резистентності. Таким чином, можна вважати, що абсолютно максимальним показником в окрузі Кінг можуть бути 60 осіб із виявлюваним вірусним навантаженням і певною мірою резистентності до препаратів доконтактної профілактики, або один з кожних 114 діагностованих. Проте на практиці більшість з них навряд чи зможе передати стійкий до ліків ВІЛ.

 

 

Передана медикаментозна резистентність – лише чотири випадки за десятиліття

А як щодо недіагностованих? В окрузі Кінг у великої кількості населення діагностували ВІЛ. Крім того, у більшості людей, які мають медикаментозну ВІЛ-резистентність, вона розвивалась після встановлення діагнозу і початку лікування. Позаяк також було проведено дослідження для розрахунку кількості осіб, яким поставили діагноз первинної резистентності до тенофовіру/емтрицитабіну – тобто вони отримали її разом з вірусом.

У період з 2008 до 2017 рр. в окрузі Кінг діагноз ВІЛ поставили 2323 хворим, з яких 1817 (78%) пройшли тестування на стійкість до лікарських препаратів. З них лише три особи (0,17%, або один з 606) мали первинну резистентність до TDF/FTC – і всі вони під час лікування стали вірусно-невизначуваними. Це означає, що – додавши до розрахунку кількості тих, хто не проходив тесту на резистентність, ще один випадок – первинна стійкість до тенофовіру/емтрицитабіну була надзвичайно рідкісною, як-от максимум чотири випадки передачі протягом десятиліття.

Зверніть увагу: якщо люди інфікувалися стійким до PrEP вірусом, то це за визначенням була первинна медикаментозна резистентність. Тому ця кількість, 4 випадки за 10 років, є набагато кращим орієнтиром для визначення абсолютного максимуму випадків «прориву» вірусу крізь PrEP, які можна зараз побачити, навіть якщо б уся група ризику використовувала PrEP.

Іншим доказом того, що ВІЛ з резистентністю до тенофовіру та емтрицитабіну передається дуже складно, стало те, що два з трьох випадків первинної резистентності були виявлені у «трансмісійних кластерах», куди входили 72 і 19 осіб відповідно – і ніхто інший у цих кластерах не мав такої ж медикаментозної стійкості.

 

Подальші дії та підсумки

Дослідники провели активне відстеження та подальші дослідження 60 осіб, які на будь-якому з чотирьох етапів тестування, проведеного в 2016-2017 роках, мали резистентність до тенофовіру/емтрицитабіну та віремію. З них 28 досягли невизначуваного вірусного навантаження; 14 померли або не могли бути протестовані; інші 13 були все ще вірусемічні, але повернулися під медичний нагляд для лікування та консультування з питань прихильності. Тільки п'ять осіб відмовилися від медичної допомоги.

Підсумовуючи сказане, це дослідження показує, що інфікування ВІЛ зі значною резистентністю до тенофовіру/емтрицитабіну є надзвичайно рідкісним явищем – менш як два випадки за два роки. Це, разом зі зростаючим придушенням вірусного навантаження, як мінімум, у Сіетлі, та використанні PrEP, як і раніше здатне протидіяти цим поодиноким випадкам, які, швидше за все, рідшають, а не стають поширенішими.

ВАЖЛИВА ТВОЯ ДУМКА